Бакота

 

Здається, я знайшла звідки ллється українська енергія, де б’ється серце України. Що народжує і вінами розповсюджує на інщі землі справжню українську кров.

 Поділля. Неймовірні місця!  Уся земля немов промовляє до мене українською. Спочатку я почала молитися, потім думати і, як слідство, говорити українською. Невимушено, а природно, немов якась сила, енергія тої землі увійшла у мене і я почала розуміти її мову, мистецтво, літературу. Пригадала слова пісні: «Там у Поділлі – чорна, гаряча земля». І ця земля немов обпекла мене своїм подихом.

А які там трави! Боже милостивий! Таких я не бачила із дитинства! Все квітне пахне, входить до нутрощів, наповнюючи їх сонцем, медом, кольорами. Коктейль із сонця і трав поглинає і наповнює новим поглядом і новим смислом. Там вода, прозора і чиста, обіймає, прохолода робить думки ясними і чистими. Радість селиться у серці. Все зайве відпадає, як лушпиння, і от ти – справжній, оновлений, впевнений. Несамовита природа!

На подив тут усе нагадує Кримські землі. Сонце, ніби сплітається із травами, роблячи повітря густим та п’янким. Пахне схоже, як у Кримських горах: луками, камінням, тільки вода прісна і така ж чиста. Джерела просто таки б’ють із под землі, немов молочні ріки матері землі. Все це має неймовірно цілющу силу для людини, все наповнене енергією життя, подиху, пульсу.

Височенні зелені пагорби зриваються стрімко у води Дністра, що розлився наче море, велично згинаючись посеред них, наче великий старовинний змій. Коли пливеш, наче м’яке масло ріжешь.

Яка там тиша! Дружня, таємнича, можливо, урочиста! Ліси там: здорові, сильні і могутні дерева живуть. А як може бути інакше?! У всьому відчувається природна, ніким не знівечена, чиста енергія, єдність усього живого, що там живе і дає силу один одному до життя.

Чисте Поділля. Сильні місця!

Про українське...

 

Пізнай свій край… себе, свій рід, свій нарід, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…»- Г.С. Сковорода

Здається мені так, що українці, в своєму єстві дуже близька до землі нація. Коріння, культура, фольклор – все звідти і про те. Це приналежна нація землі, воді. Може й усіх народів так? Але ж всі ми із землі… Її обробляємо, з неї їмо, в неї себе віддаємо, коли вже час нам.

Відчуваю, що чим далі людина від природи свого походження, свого народження, тим менше в неї розуміння своєї сутності та визначального фактору. Хто вона, навіщо вона, що є цінним, любим серцю. Можливо звідти береться розгубленість і невизначеність, як особиста, так і загальнонаціональна.

Дуже цілющім для оздоровлення внутрішнього світу, духовного виправлення, звільнення власного погляду від постійного тиску капіталу, інформації та обставин життя, буде виїздити нам усім частіше у цікаві місця саме своєї Батьківщини, де саме наш біологічний ритм, де все промовляє на нашій мові.

Побачити поля охристої пшениці, круті пагорби зелені, історичні місця, великі ліси, села, звичаї, скоштувати місцеву їжу, випити джерельної води, пройти пішки. Цікаво…

Подорожуючи з відкритим серцем можна зрозуміти власні істини, а звідти відчути впевненість у своїх силах, знайти мир у серці та землю під ногами. І як дарунок стати ще добрішими ніж ми є, та щасливішими ніж ми є.

Один мій друг нещодавно сказав мені: «Подорожуючі машиною по Україні із сім’єю я отримав стільки вражень і задоволення, що то є набагато краще і цінніше, ніж цілий місяць пляжного пасивного відпочинку».

Браття, якщо ми так робитимемо частенько, то знайдемо сили і віри подолати духовну бідність у власному та загальному сенсі! Побачивши більше та довідавшись різне, навчимося розуміти та поважати відмінності, станемо мудріші  та людянішими, спроможні на любов та милість. Як думаєте?

Мені такі подорожі дають силу, надихають, зміцнюють повагу до себе, дарують піднесення, бажання діяти.    

Тож пишіть, що на вашу думку варто побачити та куди необхідно потрапити! Пізнаваймо нашу неньку разом!

 

 

 

Форпост 2014

Довідавшись, що у Кам’янці- Подільскому відбудеться фестиваль середньовічної культури, я замовила номер у готелі, взяла квитки на Подільский експрес, і вже через декілька днів і сім годин, ми прибули на місцевий вокзал із чоловіком і двома синами.

Я вже була в цьому місті пів року тому, на Різдвяні святки і атмосфера Кам’янця із новорічними вогнями та глінтвейном, величним старовинним замком та затишними кав’ярнями тоді вразила мене своїм європейським форматом. Зараз я не була впевнена, що може запропонувати це місто, коли на дворі липень. Але малим хотілося вражень та пригод, нам хотілося провести час із користю для усіх, тож ми приїхали на Форпост, щорічний фестиваль історичної реконструкції.

Дітям аж дихання забракло, коли вони побачили Старовинний замок на зелених скелястих кручах! Величний і таємничий, який немов винирнув із минулого.

Усе старе місто обіймала річка Смотріч, височенні кам’яні мости, через яку, з’єднували стару частину міста із Замком та новим містом. Не вірилося, що такі місця є в Україні. Ми прогулялися містом, зайшли у місцеве тур бюро, та склали картину того, що можна побачити у Кам’янці і околицях, зрозуміли, що приїхали на замало днів і повернулися до отелю.

Настав день фестивалю. Потроху на вулицях міста почали з’являтися люди у незвичних старовинних та казкових костюмах, у повітрі попливли звуки шотландської волинки. Усе місто готувалося до майбутнього свята. 
Тамошня аура потрошку почала діяти, і тому, першим ділом мої хлопці придбали собі мечів та стріл для луків, а я вбралася у фольклорний стиль. Випивши кави в кав’ярні “У поліцмейстера» ми рушили на відкриття фестивалю, що проходив на валах біля старовинного замку.
Я не мала уявлення на що очікувати і що таке реконструкція, в історичному сенсі, знала тільки, що нас чекають лицарські поєдинки, масові середньовічні бої та ірландська музика.

 

  Ой, людоньки! Я була вражена, як мала! Потрапила як у 5D формат чарівної казки, із справжніми лицарями, воїнами, монахами, середньовічними та древньоруськими дівчатами, повелителями вогню, що жонглювали та виробляли з вогнем неймовірні речі. Розмаїття кольорів, рухів, характерів повністю занурило нас у зовсім інший світ, світ де ще були закони честі, а смерть вважалась за частину життя, чимось природнім. Ми побачили масові бої воїнів – бургут.

Це велика кількості справжньої, грубої  чоловічої енергії, в обладунках та з мечами, яка як хвиля на хвилю місить одна іншу. Професійні двобої лицарів. Послухали давні балади, кельтську музику, та навчились танцювати три групових середньовічних танці.

 Поїли дійсно смачні, зготованої на вогні у великих чанах та жаровнях ковбаски, печені овочі, плов, напилися квасу і елю. Ми мали можливість спілкуватися як із учасниками, так і гостями фестивалю, у числі яких було багато гостей із сходу України.
  Мені здалося дуже красивим це захоплення людей історією, звичаями, занурення у певний образ минулого, створення такого образу у собі. Відмінним було те, що кожний костюм, обраний і зроблений власноруч чи на замовлення власником, настільки відповідав і зовнішньо і внутрішньо, що ти не уявляв, як ця людина може виглядати у звичайному житті без нього. Це було як єдине ціле, немов, скориставшись машиною часу, цей персонаж опинилася тут. Учасники були такі, що самостійно представляли себе, але загалом це були певні команди-громади, з’єднані за певною ознакою періоду історії чи образів.

Мені здалося, що то дуже здоровий та файний спосіб для перемикання від буднів та сьогодення. Він пробуджує у душі щось красиве та вірне.
Сп’янілі від сонця та вражень, значно більше ніж від елю ми залишили це дійство із купою сувенірів та відчуттів.

Наостанок, щоб зміцнити враження, взяли квитки на оперу Верді «Трубадур», що відбувалася просто неба, на території замка, на Руській Брамі. Відомі оперні виконавці України, Грузії та Італії потішили прихильників цього виду мистецтва, до яких, на жаль, не відношусь я. Була жива фортепіанна музика та чудове виконання, трошки забракло мізансцени, та сценічних костюмів, але в цілому навіть я була задоволена усім дійством.

В кінці нашої подорожі, коли ми доїдали шоколадній торт в одної із маленьких кондитерських, під величезною липою, мої малі сказали: «Мамо, що там Дісней ленд, якщо тут ми дістали таких вражень і побачили таку красу! Ми дуже раді, що поїхали саме сюди!».

І я впевнена, що такі їх дитячі спогади міцно закарбуються у душі та пам’яті, і дадуть добрий плід любові як до своєї країни так і до її історії, а це, погодьтеся, цінно!:)

Тож, раджу кожному відвідати це старовинне та незвичайне місто, щоб скласти свою власну з ним історію.