Форпост 2014

Довідавшись, що у Кам’янці- Подільскому відбудеться фестиваль середньовічної культури, я замовила номер у готелі, взяла квитки на Подільский експрес, і вже через декілька днів і сім годин, ми прибули на місцевий вокзал із чоловіком і двома синами.

Я вже була в цьому місті пів року тому, на Різдвяні святки і атмосфера Кам’янця із новорічними вогнями та глінтвейном, величним старовинним замком та затишними кав’ярнями тоді вразила мене своїм європейським форматом. Зараз я не була впевнена, що може запропонувати це місто, коли на дворі липень. Але малим хотілося вражень та пригод, нам хотілося провести час із користю для усіх, тож ми приїхали на Форпост, щорічний фестиваль історичної реконструкції.

Дітям аж дихання забракло, коли вони побачили Старовинний замок на зелених скелястих кручах! Величний і таємничий, який немов винирнув із минулого.

Усе старе місто обіймала річка Смотріч, височенні кам’яні мости, через яку, з’єднували стару частину міста із Замком та новим містом. Не вірилося, що такі місця є в Україні. Ми прогулялися містом, зайшли у місцеве тур бюро, та склали картину того, що можна побачити у Кам’янці і околицях, зрозуміли, що приїхали на замало днів і повернулися до отелю.

Настав день фестивалю. Потроху на вулицях міста почали з’являтися люди у незвичних старовинних та казкових костюмах, у повітрі попливли звуки шотландської волинки. Усе місто готувалося до майбутнього свята. 
Тамошня аура потрошку почала діяти, і тому, першим ділом мої хлопці придбали собі мечів та стріл для луків, а я вбралася у фольклорний стиль. Випивши кави в кав’ярні “У поліцмейстера» ми рушили на відкриття фестивалю, що проходив на валах біля старовинного замку.
Я не мала уявлення на що очікувати і що таке реконструкція, в історичному сенсі, знала тільки, що нас чекають лицарські поєдинки, масові середньовічні бої та ірландська музика.

 

  Ой, людоньки! Я була вражена, як мала! Потрапила як у 5D формат чарівної казки, із справжніми лицарями, воїнами, монахами, середньовічними та древньоруськими дівчатами, повелителями вогню, що жонглювали та виробляли з вогнем неймовірні речі. Розмаїття кольорів, рухів, характерів повністю занурило нас у зовсім інший світ, світ де ще були закони честі, а смерть вважалась за частину життя, чимось природнім. Ми побачили масові бої воїнів – бургут.

Це велика кількості справжньої, грубої  чоловічої енергії, в обладунках та з мечами, яка як хвиля на хвилю місить одна іншу. Професійні двобої лицарів. Послухали давні балади, кельтську музику, та навчились танцювати три групових середньовічних танці.

 Поїли дійсно смачні, зготованої на вогні у великих чанах та жаровнях ковбаски, печені овочі, плов, напилися квасу і елю. Ми мали можливість спілкуватися як із учасниками, так і гостями фестивалю, у числі яких було багато гостей із сходу України.
  Мені здалося дуже красивим це захоплення людей історією, звичаями, занурення у певний образ минулого, створення такого образу у собі. Відмінним було те, що кожний костюм, обраний і зроблений власноруч чи на замовлення власником, настільки відповідав і зовнішньо і внутрішньо, що ти не уявляв, як ця людина може виглядати у звичайному житті без нього. Це було як єдине ціле, немов, скориставшись машиною часу, цей персонаж опинилася тут. Учасники були такі, що самостійно представляли себе, але загалом це були певні команди-громади, з’єднані за певною ознакою періоду історії чи образів.

Мені здалося, що то дуже здоровий та файний спосіб для перемикання від буднів та сьогодення. Він пробуджує у душі щось красиве та вірне.
Сп’янілі від сонця та вражень, значно більше ніж від елю ми залишили це дійство із купою сувенірів та відчуттів.

Наостанок, щоб зміцнити враження, взяли квитки на оперу Верді «Трубадур», що відбувалася просто неба, на території замка, на Руській Брамі. Відомі оперні виконавці України, Грузії та Італії потішили прихильників цього виду мистецтва, до яких, на жаль, не відношусь я. Була жива фортепіанна музика та чудове виконання, трошки забракло мізансцени, та сценічних костюмів, але в цілому навіть я була задоволена усім дійством.

В кінці нашої подорожі, коли ми доїдали шоколадній торт в одної із маленьких кондитерських, під величезною липою, мої малі сказали: «Мамо, що там Дісней ленд, якщо тут ми дістали таких вражень і побачили таку красу! Ми дуже раді, що поїхали саме сюди!».

І я впевнена, що такі їх дитячі спогади міцно закарбуються у душі та пам’яті, і дадуть добрий плід любові як до своєї країни так і до її історії, а це, погодьтеся, цінно!:)

Тож, раджу кожному відвідати це старовинне та незвичайне місто, щоб скласти свою власну з ним історію.